"Можу цілий мішок картоплі сама підняти": 67-річна українка пробігає 260 кілометрів за 48 годин
Ексклюзивне інтерв’ю Спорт 24 з Ольгою Стадник, яка на пенсії 4 рази ставала чемпіонкою України з добового бігу в абсолютному заліку, завоювала сотні нагород і потрапила на шпальти The New York Times.
"Я собі думаю: розмови про борщі – не для мене. Краще буду бігати"
– Як ви відкрили у собі цю неймовірну витривалість і спортивний талант бігунки?
– Ще коли я ходила в школу, займалася веслуванням, каталася на лижах.Тобто мала поняття, що таке спорт. Вийшла заміж, народила двох дітей, вийшла на пенсію – і ні туди, і ні сюди. Думаю, що робити далі в 57 років? Спершу бігати мене спонукала подруга.
Мої перші професійні змагання – півмарафон в Ізраїлі. Той 21 кілометр я пробігла за 1 годину 50 хвилин – без особливої підготовки. Але, звісно, я не можу назвати себе новачком у спорті.
Після цих змагань якось помалу втягнулася в біг. Ще був такий випадок: прийшла я з онуком до парку – він бавиться, а я на лавочку зі своїми однолітками присіла. Одна розказує, що борщ сьогодні готувала, інша, що прибирала. А я собі думаю: ні, такі розмови не для мене, краще буду бігати (Сміється). З того часу завоювала кілька сотень медалей на змаганнях різного рівня.
Знайшла однодумців, ми об’єдналися в біговий клуб “ШипШина”, який організував Валерій Шажко. Почали разом їздити на змагання. У своїй віковій категорії я завжди перша: чи то на 10, 21, 42 кілометри. Часом перемагаю і в абсолюті (серед усіх учасників, незалежно від віку – Спорт 24).
"Мій найкращий результат – 260 кілометрів за 48 годин"
– Розкажіть, як виглядають змагання з дводобового бігу?
– Ну, наприклад, стартуємо ми о 12 дня. На місці є харчування, душ, місце, де можна подрімати. Вночі бігаємо з ліхтариками. Можна навіть поспати, але я зазвичай цього не роблю. Тільки один раз було, що я “відключилася”, заснула на 10 годин, бо була страшенна спека. Вже думала, що поїду додому. Але дивлюся на табло – а я наразі перемагаю. Думаю, ні. Почала знову бігти, збадьорилася і таки показала найкращий результат в абсолютній віковій категорії.
Коли я пробігла ультрамарафон вперше, в мене позлазили всі нігті на ногах. Щоби зняти кросівки, довелося прорізати в них дірку. Тоді я просто не знала, яке взуття підібрати. Зараз, звісно, накупила собі професійного.
Я вже 4 рази вигравала першість України з добового бігу в абсолюті. Навіть встановила рекорд траси – 260 кілометрів за 48 годин.
Але, знаєш, зараз вже не той настрій на змаганнях. Нема тої радості, що колись. Бо ж стільки наших людей загинуло…
– Чи вдається брати участь у міжнародних стартах, попри повномасштабну війну?
– Так. Недавно була на незвичній першості світу з ультрамарафону – змагання відбувалися онлайн, в кожній країні, а їх було 37, команди бігли окремо. В Україні їх приймав Житомир. У нас ЧС стартував о третій дня за київським часом. Так от, ми долали 7 кілометрів, тоді свисток – ти відпочиваєш, чекаєш, коли почнеться наступна година. Якщо пробіг дистанцію за 40 хвилин, то 20 маєш, щоб відпочити. Якщо не вклався і не здолав 7 кілометрів за годину, то вибував. Потім результати всіх учасників збірної додавали. Україна стала 27-ю. Я загалом пробігла 50 кілометрів, але це для мене відпочинок.
Перед цим пробігла 24 кілометри на змаганнях в Кошице. А до того були дуже потужні старти у Вероні – командний чемпіонат Європи з добового бігу. Погода жартувала. Спочатку лив сильний дощ, ми всі вибігли в дощовиках. Далі – різко виглянуло сонце, ми вже всі на ходу роздягаємося. Але ми витримали. Правда, в мене промайнула думка зійти з дистанції, але я її відігнала. Думаю: я так далеко їхала, щоб здатися? Та ні! Буду себе потім картати. Тож я все-таки пробігла 150 кілометрів, дала залікові очки Україні.
В Італії дуже доброзичливо ставилися до нашої команди. Британці пробіжать коло – скандують “Україна!”, пробіжать ще одне – знову. А потім всі попідписували наш прапор і фотографувалися з ним. Казали: “Ви такі молодці, що приїхали”. Один учасник з Прибалтики говорить: “Після війни я обов’язково до вас приїду. Я тепер знаю назви всіх ваших міст, бо постійно дивлюся новини”. Інші команди заходили до нашого намету після забігу, висловлювати підтримку. Росіян на наші змагання, до речі, не допускають.
– А іноземні медіа з вами спілкуються?
– От на чемпіонат світу в Житомирі приїжджав до нас журналіст The New York Times. Дуже його зацікавила моя особа. Був дуже зачудований, що я бігаю та ще й перемагаю! Стаття і фото про наші змагання потрапила на першу шпальту. У мене коліжанка в США живе – купила, зазнимкувала газету. Тепер має передати цей примірник в Україну.
"Моє особисте правило – бігати без фанатизму, щоб відчувати своє “Я” і не нашкодити здоров’ю"
– Розкажіть, як ви тримаєте себе в формі? У чомусь доводиться себе обмежувати?
– Моє особисте правило – бігати без фанатизму, щоб відчувати своє “Я” і не нашкодити здоров’ю. А на чемпіонаті Європи бачила, як багатьох учасників ловили спазми, рвота була, не знаю, що вони там їли. Я особисто не їм і дуже мало п’ю під час забігів. Так звикла, мені комфортно.
Я прокидаюся. П’ю воду, каву, їм маленький шматок хліба з маслом і медом – і побігла. А повертаюся додому і почуваюся прекрасно: бадьора, сповнена сил, з відчуттям виконаної особистої місії. Такий кайф!
Коли почала бігати, організм став вимагати грейпфрутів, родзинок, гранатів, морської капусти, червоної риби. А загалом я мало їм, всього потроху. Я якось так звикла, мені добре.
Щоб досягти успіху, треба бігати щодня. Неважливо: 5, 10 чи 15 кілометрів. Але так, щоб тобі було комфортно, не мучитися.
З того часу, як займаюся спортом, почала значно краще почуватись. Можу цілий мішок картоплі сама підняти. Відтискаюся 10 разів. Поки біжиться, буду бігти!
Інший екстрим на Спорт 24