УКР РУС

"Краще б я втонув разом із "Титаніком": зірка Олімпіади вижив у легендарній катастрофі, але був проклятий

22 марта 2022 , 15:18 / Читати українською

Володимир Войтюк – про трагедію сера Космо Дафф-Гордона.

Перший. Це буде плавучий палац.

Другий. Ти хочеш сказати, плавучий пансіон. Це чудо взагалі не повинне виходити в море.

Перший. Але ж це була прекрасна можливість заробити чималенькі грошенята! Поки його будували два роки, тисячі людей мали роботу.

Другий. Це було в Белфасті, а не тут. Викинуті на вітер гроші.

Перший. А скільком людям це судно дасть роботу тепер! На ньому команда в тисячу людей – матроси, кочегари, вантажники, стюарди.

Другий. Краще б вони залишились на березі. Судно занадто велике, може на щось налетіти.

Перший. Воно непотоплюване.

Другий. Не сміши людей. Непотоплюваних суден не буває.

Діалог двох матросів у саутгемптонському пабі незадовго до відплиття "Титаніка" в свій перший та останній рейс.

У 1898 році екс-помічник капітана Морган Робертсон знову вирішив взятися за перо. Його перший літературний млинець вийшов глевким, однак цього разу він сподівався, що новий фантастичний твір принесе йому лаври самого Герберта Уеллса. Морган назвав свій роман "Марність". Головним героєм цього достатньо посереднього літературного опусу став розкішний корабель, який своїми розмірами вражав сучасників. На судні плили сильні світу цього, які вірили в те, що за гроші вони можуть купити все. Однак вони дуже сильно помилялися.

Під час свого третього рейсу цей корабель, борючись за Блакитну стрічку Атлантики (приз, який присуджувався океанським лайнерам за рекорд швидкості при перетині Північної Атлантики), набрав стрімкий темп, а тому не вгледів айсберг та згодом пішов на дно. Результатом катастрофи були численні людські жертви, оскільки ніхто не потурбувався про достатню кількість рятувальних шлюпок. Корабельна компанія вважала судно непотоплюваним, а тому не звертала увагу на такі дрібниці, як "якісь там" шлюпки. На жаль для Робертса, критики та читачі проігнорували роман "Марність". Однак у квітні 1912 року Морган несподівано став знаменитим. Проте це його не надто потішило. До речі, корабель у "Марності" мав горду назву "Титан".

Зранку в середу, 10 квітня 1912 року, до дванадцятої платформи найбільшого лондонського вокзалу Ватерлоо був поданий спеціальний поїзд компанії "White Star Line". Щоразу, коли з порту Саутгемптон вирушав у Північну Америку якийсь величезний лайнер компанії, цей поїзд забирав пасажирів першого класу, які проводили останню ніч в Лондоні. Сьогодні на усіх багатіїв чекала знакова подія. Вони мали нагоду вирушити в Новий Світ на новому, величезному, сяючому "Титаніку". "White Star Line" було непросто здивувати зірковістю пасажирів, які користувалися їхніми послугами. Однак цього разу в директора компанії Джозефа Брюса Ісмея ледве очі не полізли на лоба, коли він ознайомився зі списком пасажирів І класу (на клієнтів, що пливли ІІ та ІІІ класом він дивився згори вниз).

Навіть на такому зеленому фоні виділялася фігура Джона Джейкоба Астора, одного з найбагатших людей світу. Його капітал оцінювався в 30 мільйонів фунтів стерлінгів (приблизно 4,5 мільярди фунтів на сучасні гроші). На ці кошти він, при бажанні, міг собі побудувати 20 "Титаніків". Джейкоба не дуже любили в американському суспільстві, оскільки величезний спадок звалився на нього з неба, для того, щоб заробити всі ці статки, він не вдарив палець об палець. А ще його називали диваком. І було за що. Його образ не вкладався в класичні рамки образу американського мільйонера.

Під час іспано-американської війни 1898 року Астор передав свою особисту яхту "Нурмахал" для потреб американського уряду, а також повністю оснастив за власний кошт батарею гірської артилерії. А на дозвіллі Джон займався винахідництвом. Він вклав свою лепту в турбогвинтовий двигун та пневматичний дорожній трамбувальник, який використовується при прокладці доріг. Його найвідомішим винаходом користувалася більшість населення Землі. Адже патент на велосипедні гальма у 1898 році отримав саме Джон. Його не оминуло ще одне нове "дивацтво" тих часів. Астор одразу зрозумів, що за автомобілями – майбутнє. А численні знайомі лише крутили пальцями біля скроні та не розуміли, чому він напхав до гаражів свого гігантського помістя цілих 18 залізних чудовиськ.

Джон Джейкоб Астор із другою дружиною

У 1911 році Астор опинився в епіцентрі скандалу. Він знову показав, що не збирається обмежувати себе якимись рамками. Джон одружився на 18-річній дівчині, яка була на рік молодшою, аніж його син від першого шлюбу. Акули преси почали переслідувати Астора, а тому він накивав п’ятами до Європи. У квітні 1912 року Джон вирішив повернутися, розуміючи, що акули вже мали б знайти собі іншу здобич. Весільна подорож пройшла чудово, про що свідчив чималенький животик дружини. Астор завжди вибирав найкраще, а тому зупинився саме на "Титаніку", що мав задовольнити усі його, навіть найбільш екстравагантні, забаганки.

Астори так само, як Ґуґґенхайми, Моргани, Карнегі та Вандербільти, були вершками американського золотого століття. Вони вважали, що весь світ належить їм. Мільйонери жили в найдорожчих готелях, подорожували в салонах-вагонах, їхні розкішні яхти швартувалися в усіх портах світу, задля прогулянок цих небожителів будувалися плавучі палаци, на кшталт "Титаніка". Астор думав, що за свої гроші може купити будь-що, однак 15 квітня 1912 року він не зміг купити навіть місце в рятувальній шлюпці…

Серед пасажирів І класу виявився і сер Космо Дафф-Гордон. Він був баронетом та походив зі знаменитої сім’ї, яка колись допомогла британській короні під час Піренейських воєн, за що й отримала в 1813 році цей почесний титул. В Іспанії досі згадують Дафф-Гордонів. У 1772 році вони зайнялися на Піренеях виробництвом хересу. Про його якість свідчить те, що він поставлявся до королівських дворів у Лондоні, Брюсселі, Санкт-Петербурзі. Й дотепер вина Осборна (сучасна назва хересів Дафф-Гордон) вважаються одними з найкращих в Іспанії. Сер Космо отримав блискучу освіту в знаменитому Ітоні. Як справжній джентльмен, він активно займався спортом. Найбільших успіхів досягнув у фехтуванні. Сер Космо став одним із засновників Лондонської ліги фехтування.

Космо Дафф-Гордон (праворуч)

Дафф-Гордон навіть представляв Великобританію на Позачерговій Олімпіаді 1906 року, де у вирішальних поєдинках його підтримували король Едуард VІІ та королева Олександра. Сер Космо не підвів таких знакових глядачів і прикрасив свою шию сріблом у командній шпазі. Дафф-Гордон мав чудові організаторські здібності, завдяки яким став членом оргкомітету літніх Олімпійських ігор 1908 року. Англійські джентльмени показали всьому світу, як слід проводити головні спортивні змагання чотириріччя. Ця Олімпіада стала першою, в якій практично не було великих проколів з боку оргкомітету.

Дафф-Гордон відвідував Лондонський клуб бартіцу (це змішане бойове мистецтво та система самозахисту були секретною зброєю Шерлока Холмса. Щоправда, Артур Конан Дойл дещо відкоригував малозрозумілу назву). Там він кілька разів протистояв швейцарському чемпіону світу Арману Черпіллу, який з легкістю поклав на лопатки всіх англійських борців. Вода не була чужою стихією для Космо. Свої навики плавця він вдосконалював у клубі Bath, там функціонував один з найвідоміших плавальних басейнів Лондона.

Дафф-Гордон неодноразово сідав за кермо автомобіля, будучи членом Королівського автомобільного клубу. Незважаючи на всі ці досягнення, він постійно залишався в затінку власної дружини. Та й по-іншому не могло бути. Важко знайти чоловіка, який зміг би виділятися на фоні Люсі Дафф-Гордон.

Вона стала жінкою, як зробила себе сама, що виглядало справжньою фантастикою за мірками тодішньої чоловічої епохи. Люсі розпочала свою кар’єру простою швачкою, яка для того, щоб стати на ноги, одружилася із забезпеченим чоловіком. Але вона швидко зрозуміла помилковість цього рішення, оскільки чоловік, повертаючись із чергового загулу, як правило, "вітав" її кулаками, а не поцілунками. Жінка шукала розраду в роботі. Та згодом справи Люсі пішли вгору. Через кілька років вона стала відомою, як Мадам Люсіль, а в її фірмі працювали кілька тисяч людей. Продукцію від Lucile можна було придбати в Лондоні, Парижі, Нью-Йорку. Вона познайомила столицю Британської імперії з манекенницями, вела чудову рекламну кампанію, а найпопулярніші журнали регулярно розповідали про переваги одягу від Люсіль.

Люсі Дафф-Гордон

З не меншим задоволенням газети смакували пікантні подробиці її бурхливого особистого життя. Імперія Lucile росла, немов на дріжджах. Велику роль у просуванні бренду відігравали зірки кіно, які рекламували продукцію англійської модельєрки. Обличчям Lucile стала навіть легендарна голлівудська Лялечка Мері Пікфорд. Люсі не боялася використовувати сексуальний підтекст задля просування своєї продукції, що 100 років тому виглядало досить ризиковано. У поствікторіанській Англії вуха в’яли від назв суконь від Lucile, взяти хоча б екстравагантне плаття Клімакс. На її покази було практично нереально потрапити, зали завжди збирали аншлаги. Вся справа в подіумах, Люсі вимагала, щоб вони були дзеркальними. Адже чоловіки платили величезні гроші, щоб побачити те, що ховалося під спідницями розкішних манекенниць.

У квітні 1912 року Люсі, вже як леді Дафф-Гордон, довелося терміново вирушити в Новий Світ, щоб залагодити нагальні потреби свого салону в Нью-Йорку. Подружжя Дафф-Гордон обожнювало розкіш, а тому вирішило перетнути Атлантику саме на "Титаніку". Вони сіли на плавучий палац у Шербурі. Щоправда, подорожували під вигаданим прізвищем Морган. Достеменно невідомо, для чого Дафф-Гордонам це знадобилося. Можливо, щоб не викликати зайвої уваги. Однак невдовзі вони опиняться на перших шпальтах багатьох газет. І це був не той випадок, коли не важливо що пишуть, добре чи погане, лише б писали.

14 квітня о 23:40 побоювання матроса, про яке ми згадували на початку тексту, справдилося. "Титанік" напоровся на айсберг. Леді Дафф-Гордон залишила один із найбільш яскравих описів цього фатального "поцілунку": "Мене розбудив гучний скрип. Видалося, наче хтось провів гігантським пальцем по борту судна".

Люсі ледве розбудила свого чоловіка, який спав, немов вбитий, та відправила його в розвідку. Зрештою він повернувся та доповів: "Мені сказали, що корабель зіткнувся з айсбергом, але кажуть, що нічого боятися". Люсі посміхнулася та зауважила: "Слава Богу! Адже наш корабель не може потонути". Дафф-Гордон, насолоджуючись своєю улюбленою сигарою, теж усміхнувся: "Наш корабель зроблений зі сталі. Ти насправді думаєш, що він не може потонути? Зважаючи на те, як заметушився екіпаж, ми скоро можемо вирушити в незаплановану подорож у царство Нептуна. Я б тобі порадив якомога швидше збиратися та вирушати до рятувальних шлюпок".

Невдовзі в двері каюти постукав стюард та ґречно попросив Дафф-Гордонів одягнути рятувальні жилети. Після цього ілюзії Люсі про непотоплюваність "Титаніка" вмить розвіялися. Вона була розумною жінкою й миттєво одягнула рятувальний жилет (інші представниці прекрасної статті, які плили на "Титаніку", спочатку відмовлялися вдягати жилети, обґрунтовуючи це тим, що вони їм не личать). Дафф-Гордон дивовижно швидко, як для жінки, зібралася та прихопила свої численні коштовності. "Мені зовсім не хотілося покидати таку милу каюту з казковим інтер’єром та величезним кошиком конвалій на столі. Тоді могутній "Титанік" видавався мені набагато безпечнішим, аніж якийсь крихітний човник". Джентльменський набір сера Космо, який він взяв з собою в невідомість, був набагато скромніший: пляшка бренді, кольт та кілька сигар.

Приблизно о 1 годині 12 хвилин ночі з правого борту спустили шлюпку №1. Тоді ж до неї підбігли леді Дафф-Гордон та її секретарка місіс Франкателлі. За ними прямував сер Космо Дафф-Гордон. Обидві жінки сіли в шлюпку, а сер Космо запитав першого помічника капітана Мердока, чи може він теж сісти, той люб’язно відповів: "Так, звичайно, сідайте, будь ласка". Однак цим словам Даффа-Гордона, мабуть, не можна вірити. Свідчення члена екіпажу Саймонса виглядають більш достовірними: "Мердок процідив крізь зуби. Так і бути, залазьте".

У шлюпку №1 посадили лише 12 людей і це при тому, що вона була розрахована на 40 осіб. Мастильник Волтер Херст, який став свідком спуску шлюпки №1 на воду, невдоволено пробурмотів: "Якщо вже спускають шлюпку, то могли б посадити в неї ще хоча б когось". Після того, як о 2:20 "непотоплюваний" "Титанік" поглинув океан, на шлюпці №1 хтось висловив побажання повернутися та допомогти людям, які не мали жодних шансів довго протриматися в крижаній воді. Проте леді Дафф-Гордон почала активно заперечувати: "Якщо ми наблизимось до потопаючих, вони накинуться на нашу шлюпку та перевернуть її, й ми теж підемо на дно".

Потім, за свідченням Саймонса, леді Дафф-Гордон промовила слова, які на все життя залишили пляму на її репутації: "Як шкода, місіс Франкателлі, втонув ваш прекрасний пеньюарчик". На що Саймонс відповів: "Вам то що, головне, що ви врятували своє життя, а ми втратили все наше майно. До того ж, від компанії ми не отримаємо ні пенні. Також нам від сьогодні перестануть платити зарплатню. Ми, мабуть, таки повернемося, можливо, щось цінне таки вдасться виловити".

Це просто жах. За декілька метрів від цих людей, якщо їх так можна назвати, гине півтора тисячі інших людей, а вони шкодують за якимось пеньюарчиком чи своїм нехитрим скарбом. Сер Дафф-Гордон, налякавшись перспективи повернення до потопаючих, взяв ініціативу в свої руки. "Не переживайте, я обіцяю, що кожному з вас я дам по 5 фунтів, якщо ми врятуємось". Такі гроші, близько 800 доларів на наш час, остудили пил кочегарів, й вони почали думати, в першу чергу, про те, як врятувати свою шкуру.

Опинившись на палубі "Карпатії", яка врятувала тих, хто вцілів у результаті катастрофи "Титаніка", подружжя Дафф-Гордон знову "відзначилось". Рене Гарріс, дружина нью-йоркського театрального продюсера, який пішов на дно разом з "непотоплюваним" судном, була шокована, коли побачила цих селебріті, які з’явилися на вечерю в розкішних вечірніх туалетах. Спочатку вона припустила, що вони вдягнули ці костюми, оскільки це єдиний одяг, який у них залишився. Проте інша пасажирка зауважила: напередодні вона бачила подружжя Дафф-Гордон у спортивних костюмах. Чутки ширилися, немов лісова пожежа, і згодом почали розповідати про те, що в "грошову шлюпку" (так охрестили шлюпку №1 через скандал, який вибухнув навколо подружжя Дафф-Гордон) пара з голубою кров’ю перенесла весь свій багаж, а тому доплатила, щоб більше нікого не брати на її борт. Особливо образливим для сера Космо стало звинувачення в тому, що він одягнув жіночий одяг, аби потрапити на шлюпку.

Незабаром на борту "Карпатії" трапився черговий ексцес, й він знову не обійшовся без скандального подружжя. Кілька жінок побачили, як на прогулянковій палубі з’явилися двоє членів команди "Титаніка", одягнених у рятувальні жилети. Така моторошна картина викликала асоціації з нещодавніми подіями. Тож не дивно, що в кількох жінок трапилася істерика. Один мужчина, намагаючись їх заспокоїти, зауважив: "Не хвилюйтеся. Просто хтось хоче зробити кілька фото". Через хвилину на палубі з’явилися сер Космо та його дружина. Після цього вибухнув гучний конфлікт, який зміг погасити лише п’ятий помічник капітана "Титаніка" Гарольд Лоу. Моряк без усіляких евфемізмів, характерних для вищого світу, висловив подружжю Дафф-Гордон все, що він про них думає.

Під час розслідування, яке проводили англійці після катастрофи "Титаніка", сера Космо та Люсі викликали до суду. Олімпійського призера звинувачували у підкупі членів екіпажу, щоб ті не пливли на допомогу потопаючим. Суд визнав Даффа-Гордона невинним. Проте громадськість не давала йому спокою. Люди не вірили, що суд міг засудити самого сера Космо. Масштаби цькування були настільки великими, що Даффу-Гордону довелося вести життя відлюдника. Він розійшовся з Люсі, хоча на папері вони залишалися чоловіком та дружиною. "Моє життя перетворилося на пекло. Так, як до мене поставилися в Англії після мого повернення, краще б я втонув разом з "Титаніком".

У 2012 році знайшли листи, які дещо вибілили образ сера Космо. Проте критики й тут не спішать визнавати Даффа-Гордона невинним, адже їх написала секретарка Люсі, яка детально зупинилася на тих страхітливих подіях квітневої ночі 1912 року. Вона стверджувала, що сер Космо навідріз відмовлявся сідати в шлюпку, поки дружина не кинулася йому на шию, й це розтопило серце Даффа-Гордона. А ті 5 фунтів стали просто благодійною пожертвою з боку сера Космо. Вона писала: "Ніколи за всю історію благодійника так не змішували з брудом, як сера Космо". Очевидно, що в історії Даффа-Гордона залишається не менше білих плям, аніж в причинах катастрофи найвідомішого в історії корабля.

Інше чтиво Спорт 24

Боксер із кулеметом: він воював у лавах УПА, бився проти олімпійського чемпіона і 48 разів переплив Атлантику

"Його обличчя нагадувало руїну": 400 шрамів, депресія і алкоголь – найкращий голкіпер в історії НХЛ був українцем

Принцеса у шкіряних рукавичках: українська боксерка №1 спарингувала з чоловіками, а на ринг виходила під Майкла Джексона