"Збірна без тренера – нонсенс": Сартинський про травму Верняєва, конфлікт із Захаровою, зраду Ковтуна і нову зірку
Збірна України зі спортивної гімнастики створює нову команду. "Спорт 24" поговорив із головним тренером Геннадієм Сартинським про зміни в колективі та з’ясовував перспективи на чемпіонат світу й Олімпіаду-2028.
Збірна України зі спортивної гімнастики переживає непрості часи. Завершив кар’єру Ігор Радівілов, змінив громадянство Ілля Ковтун, у Німеччині "зник" Радомир Стельмах. У чоловічій команді з п’ятьох учасників Олімпіади в Парижі-2024 залишилося лише двоє – Олег Верняєв і Назар Чепурний.
Натомість за місяць до чемпіонату світу, як показав чемпіонат України, Верняєву дошкуляє травма, і в обоймі маємо лише одного досвідченого – Чепурного.
Що відбувається в одному з наших наймедальніших олімпійських видів і чи встигне команда підготуватися до Ігор у Лос-Анджелесі, Спорт 24 запитав у головного тренера чоловічої збірної Геннадія Сартинського.
– Геннадію Людвиговичу, на чемпіонаті України, який щойно завершився, визначався склад на чемпіонат світу. Задоволені підготовкою кандидатів?
– Так. Перед змаганнями ми проходили спеціальну підготовку, і на чемпіонаті України гімнасти виступали під навантаженням. Іде підготовка до чемпіонату світу, а часу до нього залишилося обмаль.
Чемпіонат світу в Індонезії відбудеться у третій декаді жовтня. Там не буде багатоборства, тож важливо було з’ясувати, хто з наших гімнастів зможе конкурувати в змаганнях на окремих приладах. Нам потрібно тримати марку й досягти гідного результату.
– У команді залишилося лише двоє учасників останньої Олімпіади. Втім, Олег Верняєв виступив лише в опорному стрибку, а Назар Чепурний взагалі спостерігав за змаганнями з трибуни.
– З Олегом ми зараз на роздоріжжі. Він травмував руку й ми з ним вирішуємо: робити операцію чи пройти курс лікування й все-таки виступити в Джакарті. Чепурний не виступав, бо зала, де відбувалися змагання, невелика, й він вирішив, що є ризик дістати травму. Він готується. У нас у вересні етапи Кубка світу, й там він боротиметься за медалі.
– Багатоборство виграв Владислав Грико, в окремих видах відзначилися Богдан Супрун, Святослав Швед, Микита Мельников. У якій формі вони перебувають перед етапами Кубка світу?
– З гімнастами, яких ви назвали, ми працюємо на базі в Кончі-Заспі, вони давно входять до складу збірної й ми їх планомірно підводимо до змагань. Мені цікаво було переглянути найближчий резерв. Вони також займаються з нами, але важливо було подивитися, як вони себе поведуть у змаганнях серед дорослих. Тимофієм Кириченком і Валентином Гаврильченком я залишився задоволений. Вони, до речі, готуються до молодіжного чемпіонату світу, який відбудеться у листопаді. Наступного року вже будуть в основному складі.
– Вже готуєтеся до відбору на Олімпіаду-2028?
– Тримаємо руку на пульсі. Відбір на Ігри в Лос-Анджелесі розпочнеться наступного року. Нам потрібна така команда, щоб п’ятеро гімнастів могли вправно "закрити" кожен із п’яти приладів. У Гаврильченка сильні стрибкові дисципліни, кільця, перекладина. У Кириченка – бруси, кільця й перекладина. Обидва в конкуренції з гімнастами першої збірної, а за суперництва відбувається й зростання спортсменів. У нас є лідер – Чепурний, решту підтягуємо до високого рівня. Назара ж готуємо ще й до багатоборства.
– Які перспективи вимальовуються?
– Зважайте на те, що закінчив Радівілов, кинув команду Ковтун. Це – гімнасти світового рівня. З іншого боку, раніше в нас було п’ятеро незамінних, а тепер у команді вже до десяти гімнастів. Конкуренція всередині команди підвищилася. Крім вже згаданих молодих спортсменів, у нас ще є зірочка – Володимир Головін (найсильніший гімнаст Європи серед юніорів – Спорт 24). Він у листопаді також поїде на молодіжний чемпіонат світу, а за першу національну команду зможе виступати якраз у рік Олімпіади-2028.
Якщо брати результати, то на сьогодні вони в нього найкращі. У Володимира дуже сильна програма, навіть якщо брати по дорослих. Наше завдання зберегти його й підготувати. Бо, як кажуть, чим менший вік, тим більше перспективи. Віки йдуть разом із перспективами, але, сподіваємося, з Головіним цього не станеться.
Нам важливо досягати результатів командою. Без Ковтуна, Радівілова, Верняєва нам буде важко боротися з провідними збірними, а якщо пробиватися через окремі прилади, то в нас вимальовується команда гімнастів, які можуть боротися за призові місця на брусах, кільцях, опорному стрибку, перекладині. Ми там можемо лавірувати, створювати максимально комфортне становище для них під час підходів до вправ – це тактика і стратегія. Розписаний кожен рік підготовки. Єдине, чого хочеться, – щоб нам ніхто не заважав.
– І допомагав.
– Міністерство молоді і спорту, Національний олімпійський комітет постійно підтримують, цікавляться нашими справами. Дуже дякуємо їм за небайдужість.
– У нас була ще одна зірочка – Радомир Стельмах. Куди він подівся?
– Чесно скажу – не знаю. Він давно тренується в Німеччині. Навідміну від Ковтуна, ніяких заяв про зміну громадянства не робив. Але за Україну наразі не виступає.
– Геннадію Людвиговичу, на вашу думку, чому спортсмени змінюють громадянство?
– Бог його знає. Для мене це велика загадка. Нас із Олегом Верняєвим не один раз запрошували в інші збірні. Давали квартири, машини, суми зарплат і преміальних називали, але ми навіть збагнути не могли, як це – змінити батьківщину. Я тут народився, я тут і помру. Зараз, можливо, в людей інші цінності, цілі. У нас війна, молоді хлопці залишили звичне комфортне життя й боронять країну, велика подяка їм за можливість тренуватися й жити. А тих, хто змінює громадянство, я не розумію.
– Вам, до речі, вже дозволили виїжджати з країни? Адже майже рік команда була без вас на міжнародних змаганнях.
– Я й був виїзним. Міністерство спорту відряджало, оплачувало, а федерація гімнастики мені просто не видала ліцензію. Наче я злочинець якийсь. У Парижі на чемпіонаті Європи ми з гімнастами жили в різних готелях. Хлопці поставили умову: якщо я не поїду на тренування, то й вони до зали не підуть. За мене попросили й пустили без акредитації. І, вгадайте, хто одразу повідомив ФІЖ, що я перебуваю в залі без акредитації?
– Напевно той, хто вам не дав ліцензію.
– Так. Це взагалі фантастика. Довелося наймати адвоката, бо я в юридичних тонкощах погано розуміюся. Він написав листа у федерацію, щоб там дали відповіді на запитання: за що, як, хто цим займається. Відповіли, що вони нічого не розслідували, але на рік мене виключили. Без вини винний. І за що? Бо мої учні завжди приносили медалі, президент мене нагороджував… Причина в тому, що я завжди маю свою думку, яка, мабуть, не всім подобається. Зараз уже сказали, що будуть мене відпускати. Я таке чув.
– Тобто можна сказати, що зі Стеллою Захаровою конфлікт вичерпано?
– Я з нею не сварився. Була ситуація, коли один із тренерів поселив гімнаста, а той гімнаст без дозволу й оплати поселив у своєму номері дівчину. Я сказав, що так не можна робити, і з цього пішов увесь "сир-бор". Ось так у двох словах.
– На чемпіонаті Європи ми показали найгірший результат в історії – єдину "бронзу" в опорному стрибку здобув Назар Чепурний. Відсутність у Лейпцигу головного тренера якось вплинула на результат?
– Сто відсотків. Багато хто думає, що є тренер, чи його немає – не важливо. Нічого подібного. Треба знати психологію гімнаста. Коли тренер поруч із ним, то спортсмен почувається зовсім по-іншому. Якщо тренера немає, то все, він не знає, що робити, боїться, затискається.
Гімнасти ж усі різні, до кожного треба мати підхід. Ми працюємо в команді, де кожен дивиться, чи все звично, чи всі на місцях. Це – закон. Якщо це ще й твої вихованці, яких ти знаєш і яким можеш підказати, то тебе почують. Вони ж великі, обізнані, й не послухають людину не зі своєї команди. Це може зробити тільки їхній тренер.
Пригадую, коли я прийшов у збірну і не міг зробити зауваження чи підказку Валерію Гончарову (олімпійський чемпіон в Афінах-2024 – Спорт 24), хоча бачив якісь погрішності при виконанні вправ. Бо він був особистістю. Чи, наприклад, запустіть на змагання команду художниць без Ірини Іванівни Дерюгіної, що з цього вийде. Збірна без тренера – це нонсенс.
Не треба вставляти палки в колеса. Є робота, а є стосунки. На Олімпіаді у нас було дев’ять фіналів! Не пам’ятаю, коли ще такого досягали. Медаль здобули, перед цим виграли чемпіонат Європи в команді, в окремих видах багато чого досягли.
– І у Верняєва ще мала бути медаль у Парижі.
– Трохи не вистачило підготовки для багатоборства. Завалив останню вправу на брусах. А за команду виступив найкраще – феноменальний результат. Він стільки слави приніс країні, і щоб просто брати його отак знищувати, навіщо?
– Коли хлопці хотіли бойкотувати чемпіонат Європи, то показали, що вони справді – команда.
– Я цим дуже пишаюся. Дякую і хлопцям, і тренерам. Кажуть, що когось там залякують, підкуповують. Та ніхто нікого не залякує. У кожного є своя думка. Коли створюємо команду, кожен тренер відстоює свого учня, ми слухаємо й приходимо до спільного висновку.
Процес підготовки гімнастів дуже складний. Треба розуміти, що робити, як досягати результатів. Хлопці ж усі різні. Один любить лимон, а іншому треба рафінад. І треба кожному догодити так, щоб усе працювало. Федерація не повинна командувати в робочій системі, бо для цього мають бути відповідні знання. І сваритися зайве – робота понад усе.
– Олег Верняєв висловлював бажання виступити на Олімпіаді-2028. Він зможе підтримувати форму ще три роки?
– Знаєте, коли Олег повернувся в збірну після Олімпіади, то я побачив, що він відновився, перебуває в хорошій формі. Але несподівано вилізла травма кисті руки. Якщо оминатимуть травми, то з притаманним йому відповідальним ставленням до роботи Олег буде готовий до Ігор у Лос-Анджелесі. Я на це сподіваюся.
Більше ексклюзиву від Геннадія Чеховського