"Його обличчя нагадувало руїну": 400 шрамів, депресія і алкоголь – найкращий голкіпер в історії НХЛ був українцем

Навесні 1964 року на Детройт Ред Вінгз чекала поїздка в пекло. Американський клуб повинен був схрестити ключки з Торонто Мейпл Ліфс. Проте двох легенд клубу, які кували славу Крилам у 1950-х-60-х, абсолютно не хвилювали суперники та ворожа атмосфера в лігві канадців.

– Юкі, які твої очікування від сьогоднішньої гри? – запитав Горді Хоу у воротаря Террі Савчука.

– Не переймайся, все буде ок, просто забий дві шайби. А з іншим я впораюся, – відповів Террі.

Хоу не підвів партнера та відзначився дублем, Савчук також виконав свою частину плану. Він лише одного разу дозволив запалити світло над власними воротами, й Детройт поїхав додому з цінним скальпом. Таку історію розповів новачок Детройта Гері Бергмен: "Вони були справжніми титанами. У мене досі мурашки по шкірі, коли я згадую, як Савчук написав сценарій того поєдинку. Террі ніколи не кидав слова на вітер. Він практично завжди втілював свої бажання в реальність". На жаль, це стосувалося лише хокею. У побуті в Юкі, як правило, все летіло шкереберть.

У 1971 році на церемонії, приуроченій включенню Террі Савчука в Залу Слави НХЛ, практично ніхто не згадував вражаючі статистичні рекорди українця. Так, під час плей-офф Кубка Стенлі 1952 року він зробив чотири шутаути, а через два роки встановив ще одне неймовірне досягнення. Фантастична гра Юкі допомогла Крилам протягом одного тижня здобути три унікальні для НХЛ вікторії з рахунком 1:0. Вражаючий 21 сезон в найсильнішій лізі світу, 971 поєдинок теж нечасто згадували. Про 103 сухі матчі також майже не говорили. До речі, українець утримував за собою цей рекорд упродовж 45 років. У 2009-му його побив ще один легендарний голтендер Мартін Бродер.

Натомість розмова членів сім’ї та партнерів Юкі точилася навколо контроверсійної особистості воротаря, яка нагадувала химерний гобелен, зітканий з мужності та таланту, котрі часто перекреслювалися його дикими витівками та впертістю. Американський журналіст Джек Беррі стверджував: "Якщо ви заявляєте, що воротарі суттєво відрізняються від інших хокеїстів – це старий штамп. Усі голкіпери трішки звихнуті. А в ті часи вони були справді залізними людьми".

Щоправда, залізне тіло Юкі часто підточувала іржа. Попри усі його титули та досягнення, в Савчука було б набагато більше рекордів, якби не численні травми, що тінню переслідували кіпера. "Батько був справжньою золотою жилою для лікарів. Я не знаю людей, які б мали більше операцій, аніж він. Деякі медики часто говорили татові: "Чесно кажучи, те, що ви ходите – вже диво, не кажучи про гру". Батько мав великі проблеми зі спиною, тому люди, які бачили його вперше, інколи думали, що він горбань. Вкорочена права рука, яка стала наслідком важкої дитячої травми, не залікованої як слід, мучила тата до останніх днів. Через це він навіть не міг зав’язати краватку. Мама завжди допомагала батькові з краватками, сам би він нізащо з ними не впорався", – розповідав син Юкі Джеррі Савчук.

Проблеми зі здоров’ям часто були дрібничками на фоні дикого психологічного пресу, який постійно тиснув у ті часи на воротарів. Сьогодні життя голтендерів теж не нагадує казку, але якщо порівнювати його з ерою Террі, можна сказати, що теперішня НХЛ – це курорт. У 1950-х кожен голтендер повинен був провести усі матчі від дзвінка до дзвінка, а це 70 ігор регулярного сезону + потенційні 14 матчів плей-офф, і цей неймовірний марафон Савчук та Кo мали промчати за якихось 7 місяців. До того ж, тоді в НХЛ практично не було прохідник матчів, під час яких гравці могли б перевести подих. У лізі виступали лише шість клубів, за які грали найкращі хокеїсти. Харизматичний Бадд Лінч, який декадами працював диктором на домашніх матчах Крил, згадував: "У ті часи команда мала лише одного воротаря. Якщо його трішки підрізали, в клубу було лише 10 хвилин, щоб підлатати голтендера. Коли ж поранення виявлялися несумісними з продовженням гри, тоді тренер одягав амуніцію та закінчував матч".

"В інших лігах ніколи не бракувало воротарів, які чекали свого шансу. Але їм було напрочуд складно пробитися в НХЛ. Адже тоді там ворота захищали лише мій батько та 5 його колег-суперників. Щоб ви зрозуміли їхній рівень, наведу такий факт: Лефті Вілсон, один з найкращих голтендерів Aмериканської хокейної ліги, ніяк не міг потрапити на хокейний Олімп. Він зрештою пробився в НХЛ лише тоді, коли став тренером Крил", – згадував Джеррі Савчук. Незважаючи на численні терни, Террі успішно подолав всі перешкоди на своєму шляху до зірок. До речі, по дорозі він не забув встановити ще одне унікальне досягнення. Юкі залишається єдиним воротарем, якого визнавали найкращим новачком у трьох різних лігах. "Звичайно, Савчук був дуже жорстким і його практично ніколи не вдавалося розкрутити на інтерв’ю, проте він залишався номером один в ту епоху, коли Вінгз сиділи на престолі", – додає Лінч.

*******

Терренс народився у Вінніпезі, провінція Манітоба, 28-го грудня 1929 року. Його батько Луї у пошуках кращої долі переїхав з України в Канаду, де влаштувався бляхарем на завод. Тата недарма називали справжнім тафгаєм. Якось його образив екс-чемпіон Канади з боксу, після чого Луї, який мав такий же "лагідний" характер, як і син, одним ударом відправив кривдника на підлогу. Савчуки ледь зводили кінці з кінцями. Їхній будинок зовсім не нагадував розкішну віллу. Хатинка була настільки малою, що, для економії простору, Террі доводилося спати разом із братом Майком на одному ліжку. Коли нашому герою виповнилось чотири, він зробив свої перші кроки в хокеї. Террі загадував, як запихав газети в штани, намагаючись хоча б трішки захиститися від "шайби", роль якої виконувало замерзле кінське лайно.

Савчук вирішив стати голтендером, тому що його брат захищав ворота шкільної команди. Майк і став першим тренером Террі: "Ти повинен намагатися тримати хороший баланс. І запам’ятай головне правило – ніколи не зводь погляд із шайби". Террі кивав головою та намагався доcлухатися до порад брата. Хоча це було вкрай непросто, зважаючи на химерну саморобну амуніцію Савчука. Юкі брав приклад із брата не лише в хокеї. Якщо у Террі й був кумир, то на цю роль найкраще пасує його брат. Джерела описують Майка як милого, великого та сильного хлопця. Тому його смерть, коли Террі виповнилося лише 10, виявилася для Юкі величезною трагедією. Причиною смерті Майка стали шуми в серці. При сучасному рівні медицини ніхто в Канаді не помирає від таких дрібниць. А у 1939 році подібний діагноз звучав, мов смертний вирок. Стара з косою продовжувала проріджувати лави Савчуків. Невдовзі від пневмонії помер ще один брат Юкі, Роджер. Ці драматичні події залишили чимало шрамів на тонкій натурі Террі.

У 12-річному віці хлопець зазнав своєї першої, але зовсім не останньої серйозної травми. "Якось у неділю тато йшов до церкви і дорогою наштовхнувся на хлопців, які грали в регбі. Вони почали пропонувати йому зіграти, а коли він відмовився, назвали його слабаком. Природно, що після цих слів батько не встояв та приєднався до них", – розповідав Джеррі Савчук. Він не зміг дограти поєдинок до кінця, оскільки серйозно пошкодив правий лікоть. Проте нікому вдома не розповідав про свою травму. Хлопець боявся, що йому перепаде від батька, коли той довідається, що замість відвідин церкви син грав у регбі. А ми вже знаємо, що під гарячу руку Луї краще було не потрапляти. Тож Террі, зціпивши зуби, два роки терпів нелюдський біль. Через два роки на медогляді лікарі виявили, що під час того матчу юнак зламав руку. Кінцівка зрослася дуже кепсько. Через це вона стала на 5 сантиметрів коротшою за ліву. Якось Террі сумно пожартував з цього приводу: "Навіть іржава хвіртка рухалася краще, аніж моя права рука".

Головною метою для багатьох американських та канадських дітей 1930-40-х було дожити до 14 років. Це чарівне число давало можливість припинити ламати зуби об граніт науки та влаштуватися на роботу. Террі так і зробив – він закинув підручники і пішов на завод, ставши головним годувальником сім’ї. У вільний час юнак, звичайно ж, продовжував грати у хокей, де почав робити великі успіхи. Тоді Террі вперше потрапив на олівець скаутам Детройта. Хлопцю запропонували грати за одну з юнацьких команд клубу, яка базувалася в Онтаріо. Спершу Террі не хотів віддалятися від рідних пенатів, але Вінгз спокусили хлопця захмарною зарплатнею. 80 доларів за місяць! Савчуки зроду не бачили таких грошей. Юкі розповідав, як мама проводжала його в дорогу далеку: "Вона дала мені 10 доларів. Це був перший випадок, коли я бачив у її руках десятидоларову купюру".

*******

28 грудня 1947 року Террі зробили "подарунок" на день народження, який він запам’ятав на все життя. Один із суперників серйозно травмував воротарю очне яблуко. Савчук ледь не осліп на праве око (повністю зір українця так і не відновився). Проте він продовжував боротися за своє місце під сонцем. І невдовзі хороброго Юкі назвали найкращим новачком Aмериканської хокейної ліги. 8 січня 1950 року Террі дебютував у складі Крил. Перший млинець суттєво пригорів. Хоча провини воротаря в цьому не було. Партнери підклали Савчуку велику свиню. Вони двічі вражали його ворота.

Террі зіграє ще 6 матчів, у яких чудово проявить себе, пропускаючи в середньому дві шайби за гру. Проте коли зірковий Гаррі Ламлі зализав рани, він негайно повернувся у ворота, а Савчука відправили назад в Індіанаполіс. Ламлі допоміг Вінгз у тому сезоні взяти Кубок Стенлі, на який в Детройті чекали довгих 7 років. Видавалося, що в Террі немає жодного шансу потіснити досвідченого Гаррі. Однак менеджер Детройта Джек Адамс вирішив ризикнути. Він продав Ламлі у Чикаго та зробив ставку на шмаркача. Юкі не підвів Адамса.

"Савчук – найакробатичніший воротар світу. На перший погляд, він рухається занадто повільно, але в потрібний момент Террі вибухає. Він ніколи не показував жодних ознак втоми. Він видавався канадським аналогом Антея, котрий заряджався енергією від льоду. Під час матчу Савчук ніколи не втрачає концентрацію, воротар постійно кричить на своїх партнерів, присідає, випростовується та чухає своє бліде й напружене обличчя", – писав на початку 1950-х канадський спортивний журналіст Трент Фрейн. Адамса спершу бісила горилоподібна стійка Савчука, він намагався змусити українця випростатися, але той не слухав. Джек змирився з цієї "клоунадою" після того, як інші голтендери почали копіювати Террі.

Вбивча "Production Line" Детройта, яку сформували Горді Хоу, Сід Абель та Тед Лінсі, шматувала захист суперників, а Юкі робив фантастичні сейви на останньому рубежі. У своєму дебютному сезоні в НХЛ Террі ледь не виграв Везіна Трофі, приз найкращому воротарю, проте недовго сумував, оскільки його назвали Новачком року.

У 1952 році Вінгз здійснили справжнє диво: вони стали першою командою, що виграла в плей-офф вісім матчів з восьми можливих (для того, щоб здобути хокейний Грааль, тоді достатньо було виграти лише дві серії). У чотирьох із цих поєдинків Юкі втримав свої ворота на замку. Таким чином, Савчук встановив ще одне унікальне досягнення: за весь плей-офф воротар пропустив лише 5 шайб, тобто нереальні 0,63 шайби за матч. Вручення трофею розчулило навіть залізного Террі: "Життя може бути прекрасним", – сказав Юкі в інтерв’ю після фінального поєдинку. Фортуна продовжувала усміхатися Террі. І він здобув важливу вікторію на амурному фронті.

Влітку зірковий голтендер познайомився із 17-річною Патрісією Мюрей. На першому побаченні вона не знала, що Террі – справжня зірка. "Я була пересічною дівчиною-підлітком. Мене абсолютно не цікавив хокей. Я любила гуляти та розважатися з друзями", – розповідала Патрісія. Спершу воротар отримав від дівчини гарбуза, але він не звик так швидко капітулювати. Тож коли влітку 1953 року Террі став на коліно та попросив руки Пат, вона сказала "так". Як пише один із біографів Савчука, "найдивніше зовсім не те, що міс Мюрей прийняла пропозицію руки і серця, а те, що Юкі зміг встати з коліна".

*******

Хоча у 1953 році Террі виповнилось лише 24, його тіло вже було суттєво полатане. У Савчука жахливо боліла спина. Так йому вилазила боком горилоподібна стійка. У 1950-му та 1951-му Юкі двічі прооперували ліктя, якого він травмував тоді, коли проміняв церкву на регбі. 1953-й – у Савчука видалили апендикс, а на додачу до всього голтендер потрапив в автокатастрофу, після якої лише дивом залишився живим. Савчук виділявся гігантським, як для свого часу, зростом у 183 сантиметри, а його бойова вага складала близько 73 кілограмів.

Щоправда, маса Террі суттєво коливалася. Савчук часто порушував режим. Він палив, мов паровоз, пив літрами пиво, не відмовлявся і від оковитої. А на тренуваннях Савчук, попри всі намагання наставників Крил, лише відбував номер. "Тато навіть не намагався відбивати удари під час тренувань. Він пропускав практично всі шайби, які летіли у ворота. Батько дотримувався такої філософії: "Мені платять за те, щоб я викладався в іграх, а не на тренуваннях", – згадував його первісток Джеррі.

Потім у Савчуків народилися ще двоє синів та четверо доньок. Під час міжсезоння Террі підробляв барменом у закладі, який належав тестю. Ед Мюрей також не відзначався янгольським терпінням і часто сварився із зятем. Якось тесть настільки рознервував Террі, що воротар найнявся на роботу до головного конурента Еда. З плином років, через неймовірне психологічне навантаження під час матчів та необхідність годувати сім’ю, яка росла, мов на дріжджах, Юкі все частіше пускався берега. Він сварився з фанатами, арбітрами, журналістами і буквально з будь-ким, хто потрапляв йому на очі. Один папараці навіть пожартував, що Савчук постійно фонтанує іскрами, наче обірвана лінія електропередач. Це часто негативно позначалося на грі воротаря. Його колекції штрафних хвилин могли б позаздрити навіть деякі тафгаї.

Якось один із суперників після гри вколов Террі: "Ти не мав жодного шансу відбити ті дві шайби, які ми сьогодні тобі забили". На що Юкі парирував: "Ні, ти помиляєшся. У мене завжди є шанс відбити кожну шайбу, яка летить в мої ворота". Один із партнерів Террі стверджував, що саме перфекціонізм став одним із головних факторів, який розхитав нерви воротаря: "Він марить досконалістю. Террі постійно женеться за ідеалом. Савчук картає себе за кожну шайбу, яка пролітає повз нього у ворота".

У сезонах 1953-54 та 1954-55 Террі дійсно відбивав практично все. Він відіграв вражаючі 27 матчів "на нуль" та допоміг Крилам взяти два Кубки Стенлі поспіль. Навесні 1955 року всі готові були канонізувати святого Террі. Точніше, майже всі. Адамс вважав, що через розхитані нерви німб швидко впаде з голови Юкі та перетвориться на петлю, яка задушить не лише голтендера, а й весь клуб. Тому менеджер обміняв Савчука в Бостон. Цей хід Адамса шокував Террі та його родину. Юкі запив, постійно тероризуючи друзів питанням: "Невже мій час вже минув?" Товариші підтримували Савчука. "Не вішай носа, в тебе ще все попереду". І вони не помилилися. У першому сезоні в складі Брюїнс українець зробив дев’ять шутаутів. Але наступного року Савчук вкотре програв битву своєму головному ворогу – собі.

*******

Юкі, який жив у Бостоні в пансіонаті, тужив за сім’єю, що залишилась в Детройті. Ізоляція, постійний тиск від фанатів та преси зробили свою чорну справу. Террі хамив уболівальникам та критикував писак. Його освистували навіть рідні фанати, акули пера розривали Юкі на шматки, а після цього, наче нічого не сталося, очікували, що воротар допоможе Бостону взяти Кубок Стенлі.

Савчук вкотре не міг впоратися зі своїми нервами, він нікому не давав автографів, відмовляючи навіть зовсім крихітним дітям – наклав на себе добровільну обітницю мовчання. Хоча інколи порушував її. "Я дуже сильно вимотуюсь, часто верзу такі дурниці, що сам не розумію, як я на таке здатен". На початку 1957 року Террі вирішив, що з нього достатньо Бостона та й взагалі – хокею. Він оголосив, що йде на пенсію. Голтендер, якому щойно виповнилось 27, заявив, що почувається старим. "Мої нерви ні до чого. Не можу ні їсти, ні спати. Я зав’язую".

Вболівальники та журналісти продовжували розпинати воротаря, стверджуючи, що в нього немає яєць. Проте медогляд виявив у Савчука серйозну недугу – мононуклеоз (гостре інфекційне захворювання крові, яке проявляється у збільшенні лімфатичних вузлів та часто супроводжується гарячкою і важкою ангіною). Після того, як Террі відлежався в лікарні та провів кілька місяців з родиною, він, наче Бенджамін Баттон, помолодшав на кілька років. Джек Адамс усвідомив, яку дурницю утнув, коли обміняв Юкі, і повернув воротаря в Детройт.

Незважаючи на те, що роки достатку Крил залишилися в минулому, а ліга тепер належала Монреалю та Торонто, Савчук довів усім, що його занадто рано списали. Він тричі за сім сезонів витягував посередній Детройт у фінал. На жаль, в матчах за титул навіть магії Савчука не вистачало, щоб взяти черговий Кубок Стенлі. У день домашньої гри Террі мав особливий ритуал, від якого страждала вся його сім’я. "Тато замикався у своїй спальні. За весь день він міг вийти з неї лише раз чи два для того, аби перехопити щось на кухні. Ми ніколи не турбували батька. Адже знали: якщо порушимо його медитацію, то нам дістанеться на горіхи. Але маму цей ритуал просто вбивав", – розповідав Джеррі Савчук.

Юкі старів, сеанси медитації ставали щоразу тривалішими. І йому потрібно було набагато більше часу на самокопання та підготовку до гри. Террі часто розглядав у дзеркалі своє понівечене обличчя. За кар’єру воротаря його фейс "прикрасили" аж 400 швів. І це не враховуючи численних синців та тих випадків, коли Савчуку ламали носа чи вилицю або ж вибивали зуби.

Один американський журнал навіть найняв художника, який реконструював усі травми обличчя Юкі. Фінальне зображення стало в пригоді батькам. Вони часто лякали ним неслухняних дітей. На цій світлині Савчук нагадує Франкенштейна. Уявіть, що кінь б’є вас копитом в обличчя. Тепер ви приблизно розумієте, що відчував Террі, коли замерзлий гумовий диск влучав йому в обличчя зі швидкістю 150 кілометрів на годину. Нервова напруга призводила до того, що в деяких воротарів розвивалися фізичні недуги або ж вони починали заглядати в чарку. Так, Гленн Голл блював напередодні кожної гри. Чимало голтендерів, яким дали прізвисько "Виразка", закидалися в перервах пепто-бісмолом та обіцяли повісити ковзани на цвях, оскільки не хотіли, щоб їх вивезли з арени на інвалідному візку.

Берні Жеффріон, який отримав прізвисько Бум-Бум за свої вбивчі удари, та Боббі Галл снилися в кошмарах усім воротарям. Суттєво постраждав від останнього й наш герой. "Я пам’ятаю матч у Чикаго, коли Боббі, наче з гармати вистрелив по воротах Савчука. Після цього обличчя голкіпера нагадувало руїну. Дорогою додому Адамс наказав Террі: "У наступній грі ти одягнеш маску". Террі навідріз відмовився: "Я їх ненавиджу", – згадував Лінч. Зрештою, тренерам та родині вдалося переконати Террі прикинутися Привидом Опери. Сезон 1962-63 Савчук розпочав у масці.

Як і історичний намордник Жака Планта, який канадець представив публіці трьома роками раніше, вона була виготовлена зі скловолокна. Щоправда, її ефективність викликає великі сумніви. Джеррі Савчук розповідав: "Маска занадто щільно прилягала до обличчя. На ній були отвори для очей та носа. Насправді силу удару амортизував лише тонкий шар повсті. До того ж, він швидко зникав, коли обличчя пітніло. Тому навіть у масці мій тато залишався беззахисним перед вбивчими ударами суперників".

12 січня 1963 року Савчук отримав ще одну серйозну травму, коли суперник проїхався ковзаном по його лівій руці. Двогодинна операція врятувала пальці та відновила понівечені м’язи. "Лікар не пам’ятав, скільки швів він наклав, але я нарахував 79", – жартував пацієнт. У 1964 році Вінгз знову виставили Террі за двері. Вони думали, що підстаркуватий Юкі нікому не буде потрібен. Але вони помилилися. І скоро боси Детройта вкотре кусатимуть лікті. Вони вдруге наступили на одні й ті ж граблі. Савчука миттєво підібрав Торонто.

*******

Юкі часто вставав не з тієї ноги. Його найкращий друг Марсель Проново, який грав із Савчуком в Детройті та Торонто, так розповідав про це: "Савчука потрібно було відчувати. Я прожив з Юкі багато років. Коли ми прокидалися вранці, я вітався з Террі. Якщо він відповідав, ми теревенили протягом цілого дня. Якщо ж Юкі не відповідав, то я тримав язика за зубами аж до наступного ранку".

Террі прямував своїм шляхом і ніколи не звертав увагу на те, що йому скажуть інші. Він ненавидів, коли хтось намагався втрутитись у його невеличкий світ. Юкі любив випивку, азартні ігри та жінок. Ден Даймонд, видавець із Торонто, розповів прекрасну історію, яка чудово показує бунтівну натуру українця. "У 1961 році, коли мені було сім, тато взяв мене на товариський матч між Ліфс та Вінгз. Напередодні поєдинку батько повів мене до роздягальні, щоб подивитися на зірок. Там стовбичили близько тридцяти вболівальників. Раптом двері відчинилися і першим вийшов Савчук. Він штовхнув мене в груди та проревів: "Де шльондри?" Це були перші слова, які я почув від гравця НХЛ. А потім Террі зніс нас усіх та кудись пішов, можливо, шукати повій".

Джек Беррі підтверджує слова Даймонда. Якось, після вильоту Детройта від Торонто, батьки послали до воротаря свого маленького сина, який обожнював Террі, сподіваючись, що той не відмовить малому в автографі. Проте вони погано знали Савчука. Воротар сказав дитині: "Пішов на х…, ти маленький засранець". "Якось влітку батько підробляв, продаючи машини, проте, природно, що він надовго там не затримався. Тата вкотре підвів вибуховий темперамент", – згадував Джеррі Савчук.

Однак ця ж демонічна натура допомагала Террі під час матчів. У півфіналі Кубка Стенлі сезону 1966/67, який став лебединою піснею Юкі, Боббі Галл розрядив свою гармату в травмоване плече Савчука. Після цього пострілу Террі впав на лід. Наляканий тренер Торонто запитав у голтендера: "З тобою все гаразд?" Розлючений Террі глянув вовком на наставника та відрубав: "Я ж зупинив шайбу, чи не так?"

Перфоманс Савчука у шостому матчі фіналу 1967 року допоміг Торонто взяти Кубок Стенлі. Террі здійснив у цьому поєдинку 41 сейв. Після церемонії нагородження, в роздягальні Ліфс розпочалося гучне святкування. Гравці та персонал клубу обіймали одне одного, обливалися шампанським. "Лише двоє побитих воротарів Террі Савчук та Джонні Бауер (до речі, ще один українець) сиділи окремо в кутку, затягувались цигарками і мовчки боролися з нервами та безліччю фізичних недуг, які супроводжують старість", – писав один із репортерів. Після того, як натовп розійшовся, Савчук нарешті підвів своє поранене тіло з лави, і по дорозі в душ дав лаконічне інтерв’ю журналісту: "Саме так я хотів би піти. Стильно".

Володимир Войтюк