УКР РУС

Бомбардир зі Самбора, 41-річна легенда, якій пасував Мессі, і нищівний розгром 32:0 – наші на старті Ліги конференцій

18 июля 2023 , 13:20 / Читати українською

Гід єврокубковим сезоном 2023/24 з українським акцентом.

Новий сезон єврокубків потроху заповнює інформаційний простір. Минулого тижня стартував не лише перший кваліфікаційний раунд ЛЧ, але й Ліга конференцій. Турнір цей – ще новий і явно поступається своїм іменитим сестрам, тож більш-менш поважні клуби сприймають його дуже скептично. А ось для екзотичних команд, різноманітних футбольних карликів, це чудова можливість пройти далі одного раунду кваліфікації і навіть замахнутися на груповий етап.

У складах учасників Спорт 24 виявив майже два десятки українських легіонерів – відомих і не дуже. Серед них, на жаль, є такі, які грають пліч-о-пліч із росіянами, а двоє навіть досі пов’язані контрактом із безпосередніми соратниками окупантів. Знайомимось ближче.

Антон Братков (Пюнік)

Вихованець київського Динамо відомий виступами за Десну, Зірку, Львів та Металіст 1925, а також юнацькі збірні України всіх рівнів + "молодіжку". У Єревані – з 2021 року. Зараз віце-чемпіонів Вірменії, яких очолює добре знайомий нам Єгіше Мелікян, жереб звів з естонською Нарвою. Братков вийшов на поле в Абовяні з першої хвилини і доклався до впевненої домашньої перемоги – 2:0. У травні наш правий бек відсвяткував 30-літній ювілей.

Матвій Буренко (Нарва)

Цей 17-річний хлопчина бігав за юнацьку команду ковалівського Колоса, але повномасштабне вторгнення перевернуло його життя на 180 градусів. Сім’я Буренків опинилася в Естонії, де на форварда звернула увагу Нарва. У Лігу конференцій середняк естонського чемпіонату потрапив, сенсаційно обігравши у кубковому фіналі чемпіона країни – Флору. Для Буренка настали доленосні часи: нещодавно він дебютував за першу команду Нарви, а зараз вже й у єврокубках засвітився. Щоправда, вийшовши на 67-ій хвилині при рахунку 0:1 на користь Пюніка, Матвій нічим не зарадив. А під завісу матчу його клуб пропустив вдруге. Одноклубником біженця є, як мінімум, один росіянин – Поляков. Враховуючи, що місто Нарва – знаменитий заповідник русского міра, можна припустити, що інші окупанти заховалися у складі команди під естонськими паспортами.

Ілля Марковський (Левадія)

Колись цей нападник виступав у структурі одеського Чорноморця та викликався до юнацької збірної України разом із Циганковим, Шведом та Шепелєвим. У 2016-му він зважився на рішучий крок і поїхав у чемпіонат Словенії. Далі – перехід у ПАОК і численні оренди мальовничими закапелками Еллади. Результативність – не вражала. Важко запрягає він і у Таллінні. Проти словацької Жиліни на виїзді Ілля вийшов у стартовому складі, проте вже на 27-ій хвилині поступився місцем росіянину Яковлєву. Левадія програла – 1:2.

Артем Щедрий (Паневежіс)

Цей універсальний гравець – втілення всього українського футболу. Вихованець Динамо пограв майже за десяток клубів – від Волині Кварцяного до Олександрії Шарана, бігав за Зірку та Олімпік, підіймав СК Дніпро-1 і Інгулець, а минулого року виявився непотрібним Вернидубу у Кривбасі. У Паневежісі він із січня 2023-го і встиг у 14 матчах чемпіонату Литви наколотити 3 голи, його команда поки що – лідер марафону.

Проти молдовського Мілсамі наш легіонер провів на полі 63 хвилини, після чого поступився місцем Каспарсу Дубрі, якого пам’ятаємо по Олександрії. Паневежіс вів у рахунку 2:0 і не забив пенальті. Зрештою, молдовани дивом врятувалися від поразки – 2:2.

Роман Мірошник (Паневежіс)

Ще один українець у литовському клубі. Мірошник – вихованець луганського футболу. Пограв у Першій лізі за алчевську Сталь і краматорський Авангард, а в УПЛ дебютував за Верес. Упродовж двох років вийшов у футболці рівненського клубу пів сотні разів, проте наприкінці 2022-го настав час прощатись. У грі з Мілсамі Романа випустили на 85-ій хвилині – вже при остаточному рахунку 2:2.

Ярослав Терехов (Мілсамі)

Матч у Литві виявився своєрідним дербі українців, адже за Мілсамі зі стартового і до фінального свистка відіграв Ярослав Терехов. Цей 24-річний центрбек (може бути й опорником) розпочинав у ВПК-Агро, з яким брав золото аматорського чемпіонату України і Другої ліги. Початок повномасштабного вторгнення заскочив Терехова у новокаховській Енергії. Оперативна евакуація – і ось футболіст вже у Спартаку з Юрмали. У лютому цього року підписав контракт з Мілсамі. Клуб із міста Оргіїв – четвертий за підсумками молдовської Суперліги.

Євген Кучеренко (Діла)

Киянин із донецького Шахтаря. Захищав ворота "гірників" в одному зі сезонів Юнацької ліги УЄФА, потім був резервним кіпером Колоса. Єдиний матч за ковалівців в УПЛ провів проти… все того ж Шахтаря – у липні 2020-го Сіпріано та Мораєс зіпсували Кучеренку дебют (0:2). Ще у його кар’єрі був невдалий вояж у португальську Лейрію, а також регулярна практика (нарешті!) у першоліговому Поділлі. Минулий рік провів у статусі основного голкіпера середняка чемпіонату Казахстану – клубу Аксу. І от – перший повноцінний закордонний контракт із грузинською Ділою, чинним бронзовим призером.

Єврокубковий старт Кучеренка видався нелегким – Дунайська Стреда, віце-чемпіон Словаччини, змусила українця пропустити двічі з інтервалом у три хвилини. Благо, Євгена виручив співвітчизник, який забив такий важливий гол перед матчем-відповіддю (1:2).

Микола Ковталюк (Діла)

Про уродженця Самбора можна розповідати багато. Але головне резюме кар’єри 28-річного форварда – він сповна розкрився лише тоді, коли потрапив у чемпіонат Грузії. У 2017-му забивав майже в кожному матчі за скромний Колхеті, чим привернув увагу тбіліського Динамо. У столиці "не пішло", зате з Ділою Ковталюк став найкращим снайпером країни (21 гол, 2017 рік). Українець їздив у другий дивізіон Південної Кореї, грав за казахські Акжайик та Шахтар, але щоразу повертався у місто Горі, де почувався найкомфортніше.

Сказав своє вагоме слово Ковталюк і у Дунайській Стреді. Діла "горіла" вже в першому таймі (0:2), але ще до перерви наш легіонер скоротив відставання в рахунку, згодом отримав жовту картку, а на 64-ій пішов відпочивати. Гості майстерно засушили гру і тепер у матчі-відповіді їм потрібно обов’язково відігравати мінімальний дефіцит. Переможець цієї пари в наступному раунді зустрінеться із Ворсклою.

Андрій Демченко (Діла)

А ось і легенда українського футболу! Свого часу уродженець Запоріжжя опинився у московському ЦСКА, що не дивно – московити завжди цупили все найкраще. Звідти Демченка врятував Аякс – у середині 90-х це була по-справжньому атомна команда! Закріпитися в основі топ-клубу наш молодий хавбек не зумів, зате став із нідерландцями володарем Суперкубка УЄФА і Міжконтинентального кубка 1995 року. Наприкінці 90-х повернувся у запорізький Металург, де провів ще кілька насичених та результативних сезонів.

На тренерській ниві Демченко – вже понад десятиліття, проте Діла – його перший по-справжньому сольний проект. Два роки поспіль український спеціаліст приводив команду до бронзових нагород. Зараз, на екваторі чемпіонату, Діла поділяє з Динамо Тбілісі лише 4-5 сходинки. Але вся основна боротьба – ще попереду.

Андрій Маркович (Санта Колома)

Залишились в минулому ті часи, коли команди з Андорри чи Сан-Маріно вважалися абсолютно немічними. Зручніших хлопчиків для биття годі було й шукати. Зараз, як полюбляють казати наші експерти, "у футбол навчилися грати всі".

Андрій Маркович народився на Львівщині, тож з дитинства марив Карпатами. За дубль "зелено-білих" він відіграв чимало, а от з першою командою склалося не найкраще. Молодий захисник не розгубився і віднайшов щастя в естонському Нимме Калью. З цією командою став чемпіоном країни-2018, виступав у єврокубках і навіть оформив дубль у пам’ятному погромі клубу Мулгі (32:0) в рамках Кубка Естонії.

Наприкінці березня цього року Маркович несподівано підписав контракт із Санта Коломою, якій сімома виходами на поле встиг допомогти фінішувати третьою у чемпіонаті Андорри і кваліфікуватися в Лігу конференцій. Минулого четверга українець гостював у валлійському містечку Бріджент, де Санта Колома розписала нічию 1:1 з місцевим клубом Пенібонт. Андрій відіграв від дзвінка до дзвінка і тепер небезпідставно чекає домашньої перемоги у матчі-відповіді. Всю цю ідилію серйозно псує один-єдиний факт. Головним тренером Санта Коломи працює… Дмітрій Чєришев, батько збитого льотчика іспанської Ла Ліги Дєніса Чєришева.

Іван Литвиненко (Динамо Батумі)

Вихованець Дніпра належить до поки що нерозкритих талантів. Півзахисник, якому вже 22, так і не заграв за СК, Рух та Чорноморець. Зате в батумському Динамо все йде, як по маслу. Литвиненко від старту сезону (грузинський чемп розігрується за системою "весна-осінь") закріпився в основному складі, а його команда наразі посідає першу сходинку. У Лізі конференцій батумці розпочали на полі албанської Тірани і вели у рахунку 1:0. Одразу після голу наставник Динамо замінив Георгія Цітаішвілі, а невдовзі і Литвиненка. На 90+3 хвилині Тірана врятувала для себе нічию.

Денис Дедечко (Зімбру)

Киянин, наддосвідчений 36-річний зубр-пілігрим, який за кар’єру змінив понад 10 клубів, грав у чемпіонатах України, Казахстану, Вірменії, Естонії, Молдови та, звісно ж, Росії. Якщо Луч-Енергію, Амкар і Краснодар ще можна пробачити – було це до 2014-го, то ось у СКА-Хабаровську гроші безсоромно зароблялися вже під час війни. Піком кар’єри Дедечка стала перша половина 2010-х, коли він бігав за Кривбас та Ворсклу, перебував у полі зору тренерського штабу збірної України і навіть зіграв за націоналку один матч, замінивши Тимощука. Яке символічне співпадіння!

Деніс, Мессі, Агуеро

Тепер заробітчанин із підмоченою репутацією має контракт із кишинівським Зімбру. Минулого тижня він зіграв усі 90+ хвилин на полі Ла Фіоріти – 1:1. Цікаво, що за клуб із Сан-Маріно виступає легендарний аргентинський форвард Херман Деніс. Екс-зірці Наполі, Удінезе, Аталанти та збірної Аргентини (23 матчі, 12 голів) – вже 41 рік, проте прощатися з футболом він не поспішає. У воротах Зімбру Херман не розписався, але сумлінно відбігав на полі 81 хвилину.

Юрій Пантя і Роман Папарига (Німан)

Наостанок – кілька слів про "паршивих овечок". Хавбек Юрій Пантя – із Чернівців, деякий час виступав за місцеву Буковину. Але влітку 2015-го несподівано зірвався у тимчасово окупований Крим – грати за Бахчисарай і Кримтеплицю. Який ґедзь його вкусив – достеменно невідомо, але пишуть, що дружина Панті – родом із півострова. Далі більше, адже з 2019-го і дотепер він харчується у чемпіонаті Білорусі. Скільки б ракет не летіло звідти чи з Криму на рідні Чернівці – Пантя "в доміку", "внє політікі".

Аналогічної позиції повного офсайду притримується і нападник Роман Папарига із Закарпаття. У Білорусь він переїхав ще до повномасштабного вторгнення, але перебуває там досі. Минулого тижня їхній Німан обіграв на виїзді ліхтенштейнський Вадуц (2:1), обоє провели на полі всі 90+ хвилин. Схоже, про цих заробітчан ми ще почуємо. На жаль…

Інші тексти Олега Бабія

Найбільш недооцінений футболіст України і розчарування Шеви – наші на старті Ліги чемпіонів

"На тому озері Термінатор зробив пропозицію": як українські музиканти на етапі Формули-1 виступали

"Якщо побачив кров – накидається, як акула": непереможний Черкашин – про співчуття Бріггса, інстинкт кілера і перехід на солов’їну