"Нас запрошували у кримінальні кола". Кличко-молодший заробляв на Термінаторі, опинявся у нокдаунах і хотів побити брата

Зріст – 198 сантиметрів. Розмах рук – 206 сантиметрів. Об’єм грудей – 122 сантиметри. Біцепс – 44 сантиметри. Кулак – 31 сантиметр. Класичний супертяж! Ідеальна машина для нокаутів.

Зараз Кличку-молодшому – 43. Він пішов із боксу понад два роки тому, після поразки від британця Ентоні Джошуа на Вемблі, при рекордній 90-тисячній аудиторії. "Якби я переміг Джошуа у першому раунді, усе склалося б інакше, – вважає Володимир. – Один журналіст підсумував: "У поразці Кличко був сильнішим, ніж у всіх своїх перемогах". Я не досягнув мети перемогти, але досягнув іншої, значно більшої: здобути світове визнання та повагу в боксі".

21 рік на професіональному ринзі, 69 боїв, 64 перемоги (54 – нокаутом) і лише 5 поразок.

Ми пригадаємо, як розпочинався цей марафон, назвемо причини двох найгучніших невдач Кличка-молодшого, а також доленосні зміни, до яких вони призвели.

*******

Майбутній чемпіон народився у глибинці Казахської РСР. Сім’я Володимира Родіоновича Кличка мешкала у військовому містечку, згодом змушена була передислокуватися у Чехословаччину, ще пізніше – в Україну. Типове кочове життя воїна збройних сил, яке повністю підпорядковане наказам.

"Як син солдата, я змалку звик до чітких тверджень і вказівок. Удома ніхто не говорив натяками, – пригадує Володимир Кличко-молодший у своїй книзі "Управління викликами", написаній у співавторстві із Штефані Білен і надрукованій українською мовою у видавництві "Наш формат". – Якщо виникала проблема, її одразу озвучували. Якщо проблеми були у мене чи брата, одразу знаходилися рішення. Тепер я навчився це цінувати. Тоді ж деколи виступав проти вказівок".

Життя у домі нагадувало побут казарми. В обов’язки Віталія та зовсім малого 6-річного Володимира входило регулярне чищення батькового взуття та ременя від уніформи. Коли діло було зроблене, сини військовослужбовця виструнчувалися перед ним і доповідали: "Батьку, речі – у повному порядку". Одного вечора отець повернувся додому далеко за північ.

"Тато розбудив нас, засвітив світло, тримаючи своє взуття перед нашими обличчями. Він був розлючений: "Чому моє взуття непочищене? Ану вставайте!". Таке повторювалося кілька разів, бо черевики недостатньо блищали чи ми просто забули повідомити, що завдання виконано".

Володя ображався на батька. Іноді тихенько, щоб ніхто не чув, плакав у подушку. Жорстка дисципліна могла надламати психіку. Але вона лише загартувала обох братів.

"Моя любов до чітких і зрозумілих тверджень походить від чистого батькового взуття й доглянутого одягу, – вдячно відгукується у своїй книзі Володимир. – Я й досі із задоволенням прасую собі сорочки. Ніхто так добре не попрасує, як я сам. (…) Лад навколо приводить до ладу в голові, а це, своєю чергою, значно полегшує життя".

Суворий Володимир Родіонович у ранзі полковника авіації брав участь ліквідації Чорнобильської катастрофи. У період Незалежності отримав звання генерал-майора ВПС, а також був військовим аташе при посольстві України у Німеччині та НАТО. Помер у 2011-му, від раку. Йому було лише 64.

*******

Під кінець 80-х радянські пацани вже не поклонялися Штірліцу чи Шарапову – у них з’явилася альтернатива. Західний заборонений плід – Термінатор та Рембо. Одного разу до рук 16-річного Віталія потрапила справжня реліквія – газета із фотографіями Арнольда Шварценеггера і Сільвестра Сталлоне. Голлівудські бойовики ще не були офіційно дозволеними для показу у кінотеатрах та на телебаченні. Тож у світлих головах братів Кличків визрів перший у їхньому житті бізнес-план.

"У Віталія тоді була камера, він сам навчився проявляти власні знімки, – пригадує Володимир. – Ми фотографували ці газетні картинки, проявляли плівку й продавали знімки по 20 копійок у шкільному дворі. Нашим друзям хотілося мати фото західних кумирів, а ми раділи непоганим заробіткам. Коли я кілька років тому розказав про це Арнольду Шварценеггеру, він жартома попросив частку нашого тодішнього прибутку".

Spirit Royal – популярна у часи Союзу речовина для виведення плям, розведення вогнища, догляду за волоссям і дезінфекції. Молодший Кличко закупляв її у великих кількостях, а потім перепродував за дорожчою ціною.

"Будь-хто міг би займатися цим невеличким бізнесом. Проте тоді було дуже мало людей, які мали бізнес-чуття. Наш економічний устрій не передбачав подібних ініціатив. Тому в підлітковому віці мені було легко заробляти гроші в такий спосіб. (…) Я завжди хотів чогось досягти. Займатися бізнесом, власними проектами, дістатися вершини".

*******

У 14 років Володимир Кличко почав займатися боксом. У 15 років вперше приїхав у Німеччину – на поєдинки у Трієрі та Конці. Там юнака спіткав потужний культурний шок.

"У Радянському Союзі тоді було все однакове за формою, знебарвлене, переважно сіре та чорне, – деталізує у своїй книзі "Управління викликами" Кличко-молодший. – Усі носили однаковий одяг і однакове взуття. Якщо в когось була машина, то це була точно така сама модель, як у сусіда. Ми жили в однакових на вигляд помешканнях. Діти ходили в однакові школи, сиділи на однакових стільцях і користувалися однаковими зошитами. Усе було схожим. Це був величезний уніфікований простір, без жодних натяків на індивідуальність. Навіть хліб, який ми їли, виглядав повністю однаковим. Було три встановлених сорти хліба: білий, сірий і чорний. Неважливо, у Новосибірську, Москві чи Києві. Це дратувало".

Кличку розбігалися очі від кольорів: "Я хапав апельсиновий сік. (…) Не міг напитися. (…) Удома такого напою не було".

Кличко марив яскраво-жовтим касетним плеєром Sony із навушниками: "Багато західних спортсменів користувалися ним під час пробіжок чи тренувань".

Ще більше Кличка вражали автомобілі: "Як сучасно вони виглядали! Вони були таких різних форм і кольорів – не порівняти з нашими моделями! Здавалося, майже кожна доросла людина мала автомобіль".

Додому він повертався неохоче. Зізнається: відчуття було таким, наче його відкинуло у моторошне минуле. "Ми могли літати в космос чи побудувати атомну бомбу. Але буденне життя звичайних людей дуже відставало від Західного світу", – констатує Володимир. Бокс подарував йому унікальну можливість вирватися із цієї в’язниці і відкрити для себе цивілізований світ.

*******

Початок 90-х. Поки брати гамселили суперників на любительському рівні німецької Бундесліги, їхні товариші з-за шкільних парт перераховували ребра своїм жертвам у під’їздах столичних багатоповерхівок.

"Коли країна перебуває на порозі змін, а політичний та економічний порядок має тільки постати, з’являються кримінальні структури, – розповідає Кличко-молодший. – Це призвело до того, що деякі люди, з якими я вчився у школі, дуже швидко розбагатіли непевним шляхом. Водночас я дізнався, що сильні, упевнені в собі молоді чоловіки – спортсмени, як і ми з братом, – крутяться в кримінальних колах. Нам робили якісь сумнівні пропозиції, які могли полоскотати самолюбство, але ми не розглядали їх усерйоз. Я ніколи навіть не припускав думки зійти з певного шляху і зрадити цінності моєї сім’ї".

Підготовка до Олімпіади-1996 в Атланті. Володимир повернувся додому і тренувався у Києві. Роботу ускладнювало харчове отруєння, а також підвищений тиск, який не вдавалося понизити упродовж кількох місяців.

Одного дня тренер висадив Кличка з машини за 20 кілометрів від Києва. Боксеру належало повернутися додому, пробігши цю відстань і випробувавши таким чином свою витривалість.

"Дорогою повз мене у дорогих автівках проїжджали мої колишні однокласники, вони опускали тоновані вікна й щось зарозуміло казали та показували, – пригадує Володимир. – Звісно, вони розбагатіли невідомим шляхом і мали відповідні зв’язки, щоб дістати ці недоступні простим смертним шикарні машини".

Цей випадок зачепив Кличка за живе. Він не міг примиритися із несправедливістю – спортсмен, який чесно віддає ремеслу всі сили, у матеріальному плані поступається ноунеймам із криміналітету. "Якогось дня я заприсягся, що досягну їхніх вершин. І тоді теж зможу дозволити собі нове авто, але без участі в криміналі".

В Атланті український супертяж впевнено рухався до фіналу, методично вибиваючи опонентів. "Мій супротивник у бою за золото був особливо сильним. Навіть фізично, Паеа Вольфграмм, боксер із Тонги, який важив добрих 150 кілограмів, мене явно переважав. Напередодні бою мені наснилося, що я програв. Недобрий знак, бо до цього всі мої сни про поєдинки завжди справджувалися".

Але не цього разу! Перемога Володі за очками – він став першим в історії європеоїдом, який здобув олімпійське золото у суперважкій вазі. Далі – закономірний перехід на профі-ринг, гучні перемоги і гонорари, у сотні разів більші, ніж серед любителів. Без жодного криміналу!

*******

– Є ідея! Ви з Віталієм боксуватимете один проти одного.

– Нізащо!

– Але ж це тільки показовий бій.

– Абсурд.

– Вам треба лише прикидатися.

– Тоді ми обдурюватимемо публіку. Це – неприйнятно. Закрили тему.

Упродовж багатьох років шанувальники боксу, не кажучи вже про промоутерів, мріяли нацькувати двох найкращих супертяжів один проти одного. Малювали астрономічні гонорари і позамежні рейтинги прямих трансляцій. Клички стійко тримали облогу: "Ми пообіцяли мамі ніколи не битись один проти одного".

Проте у 2004-му сини були як ніколи близькими до того, щоб розчарувати неньку. Усе почалося роком раніше – березень, Ганновер, 42-й бій Володимира на професіональному ринзі. Захист титулу чемпіона світу за версією WBO від посягань Коррі Сандерса, копа із Південної Африки. Аби розправитися із Доктором Сталевий Молот дещо незграбному, проте безжально прицільному опоненту вистачило двох раундів. При цьому Володя побував у чотирьох нокдаунах. "Я почувався так, наче моє его переїхав трактор". Руйнівне фіаско!

Повернути впевненість у власних силах допомогли два наступні поєдинки. Із Фабіо-Едуардо Молі та Даніелем Ніколсоном українець був ефективним і ефектним.

10 квітня 2004-го. Арена Мандалай-Бей, Лас-Вегас. Володимир Кличко виходить проти американця Лаймона Брюстера. На кону – вакантний пояс чемпіона світу за все тією ж версією WBO. Українець одразу окреслює своє домінування, яке призводить до кульмінації у четвертому раунді – Брюстер опинився в нокдауні. У це нереально повірити, але вже в наступній трихвилинці поєдинок завершився перемогою… Брюстера. Кличко "підсів" на очах, американець це помітив і кинувся у вирішальну атаку…

"Мене доставили в лікарню з підозрою на крововилив у мозок, – пригадує Володимир. – Становище було критичним. Віталій, який пережив той бій разом зі мною, був сам не свій від хвилювання. На щастя, я зміг піти з лікарні вже наступного ранку. Діагноз не підтвердився. Фізично я відновився швидко. Проте ментально все ще лежав на підлозі".

Дві нищівні поразки за 12 місяців. Атмосфера у таборі Кличків сягнула апогею напруги. Пошук причини, з’ясування стосунків і взаємні претензії.

"Треба зав’язати з боксом", – сказав мені Віталій. Програти двічі – для нього це був безсумнівний знак дослухатися й завершити кар’єру. Я був приголомшений. Він хотів отак швидко мене списати? Знову і знову він говорив зі мною, висловлював своє занепокоєння і радив мені зав’язувати з боксом. Так тривало тижнями й місяцями. Він критикував мене чітко й голосно на тренуванні перед наступним боєм (проти Деварріла Вільямсона, – Спорт 24). Він продовжував зі мною говорити під час тренування. Якось мені урвався терпець. Ми страшенно посварилися. Конфлікт майже переріс у бійку, я його прогнав. Це була перша справжня сварка, я заборонив йому приходити на мої тренування".

Володимир опинився без підтримки брата (на короткий період). Без тренера Фріца Здунека (з власної ініціативи). Без промоутерської компанії Universum (розрив контракту). Без телеканалу Premiere, який заявив про свою байдужість до наступних поєдинків Кличка-молодшого… "Усі втратили до мене інтерес. Медіа про мене забули. Я залишився сам".

Але у нього була промоутерська компанія K2 Promotions, створена разом із братом у 2003-му. Володя зосередився на тому, щоб вдихнути у неї життя. Він розпочав співпрацю із тренером Емануелем Стюартом – справжнім боксерським гуру, який опікувався Евандером Холіфілдом, Оскаром Де Ла Хойєю, Мігелем Котто та десятками інших зірок рингу найпершої величини. А ще Кличко обзавівся власними фізіотерапевтом, кухарем і катменом (спеціалістом, який відповідає за запобігання травм і догляд під час поєдинку). "Я обрав найкращих із найкращих", – задоволено пригадує Володимир.

Після такої масштабної революції Кличко-молодший видав суперсерію із 22 перемог, вклавши на лопатки навіть таких серйозних опонентів як Семюель Пітер (двічі), Хасім Рахман, Кріс Бьорд. Взяв переконливий реванш у Брюстера. Покарав за зухвалість двох росіян – Султана Ібрагімова та Олександра Повєткіна. Не програвав упродовж 11 років. Разом із Віталієм зібрав чемпіонські пояси всіх версій.

"Ніхто не зможе довго підтримувати успіх без послідовності, – переконаний наш чемпіон. – Проте самої лише послідовності недостатньо. Аби досягти більшого, потрібна пристрасть. Треба горіти спортом, роботою, ідеями, щоб довгий час належати до найкращих. Потрібна одержимість".